13 грудня, за східним церковним календарем, - день пам'яті Святого Андрія Первозванного, одного з дванадцяти апостолів Христових, який помер мученицькою смертю.

Святий Андрій проповідував християнство у Скіфії і дійшов аж до Києва, де на одному з пагорбів поставив хрест і мовив: «Чи бачите ці гори?. Повірте мені, на них засяє благодать Божа». (Так, принаймні стверджують давні українські літописні джерела).

В українців із днем Святого Андрія пов'язувався комплекс архаїчних, язичницького походження, ритуалів, переважно любовно-магічних та аграрно-магічних. Молодь справляла вечорниці з іграми, забавами, піснями та танцями. Але вони припадали на час Пилипівського посту і, отже, аж ніяк не відповідали нормам християнської моралі. Церква всіляко намагалася заборонити їх, та все ж не могла подолати цю народну традицію.

Одним із прийомів любовної магії, приурочених до дня Андрія, було «засівання конопель». (Імітація цієї сільськогосподарської праці). Інколи замість конопляного використовували насіння льону, маку, а то й пшениці, жита. Ці дії супроводжувалися примовками. Наприклад:

- Андрію, Андрію!

Я на тебе коноплі сію;

Спідницею волочу -

Дуже заміж хочу.

А ще хочу знати:

З ким їх буду вибирати?..

Шлюбні мотиви ворожіння простежувались і в ритуальному рахуванні. Дівчина заносила до хати дрова в оберемку і лічила: якщо їх було парне число, то дівчину чекало скоре заміжжя; непарне, то доведеться зачекати...

У ніч на Андрія дозволялись молодіжні бешкети. І тому вранці дехто з господарів знаходив свого воза на даху хати, ворота - ген за рікою, а від хати, де жила дівчина на виданні, з'являлась стежина до хати її залицяльника, потрушена соломою, чи полита буряковим квасом...